Мислити з Олексою Тихим: гідність, виховання, ідентичність

Український дисидентський рух як нове явище в історії демократичного опору.

O. L. Bilychenko

Процеси відродження, що відбуваються в нашій країні, час національного становлення повертають нас до спадщини творців української духовності, мислителів, письменників, які багато зробили для піднесення культури нашого народу, і серед них – Олекса Тихий, якого ми можемо назвати гордістю українського народу, мужнім представником українського дисидентського руху. У середині 60-х років формується український дисидентський рух націонал-демократичного спрямування, який набуває визначального впливу на всю спільноту дисидентського руху. Це було цілком нове явище в історії демократичного опору.

Як все починалося: три судові справи проти Олекси Тихого.

D. V. Bilko

Щодо перших судових справ проти Олекси Тихого ще й досі маємо надто мало інформації. Та навіть те, що подається як усталений і доконаний факт у біографічних спогадах його друзів і побратимів потребує уточнення, перевірки та залучення ширшого історичного контексту.

Специфіка політизації місцевого самоврядування в сучасній Україні.

Yu. O. Koval

Актуальність представленого дослідження полягає у тому, що в політичній науці у питаннях з проблематики місцевого самоврядування демонструється відсутність як єдиного, так й комплексного визначення поняття місцевого самоврядування через його політичну, правову, економічна та соціальну природу. Складність полягає в тому, що дослідження місцевого самоврядування знаходиться в предметному колі майже всього спектру гуманітарних наук, серед яких є юридичні, економічні, соціальні, філософські та інші, але при цьому, предметне коло в названому спектрі різні.

Олекса Тихий і археологічна спадщина Донбасу.

R. O. Lytvynenko

Різнобічна творча натура Олекси Тихого просто не могла бути байдужою до історичної спадщини українського Донбасу. Так воно і було насправді. Це відчувається як за змістом окремих його творів, так і виявляється зі спогадів людей, що його знали.

Історико-правовий аналіз ст. 62 Кримінального кодексу УРСР 1960 року.

O. V. Martyniuk

В умовах трансформації національної правової системи, що була розпочата понад два з половиною десятиліття тому, актуальною залишається проблема розвитку правозахисної діяльності. Нині наша держава визначила власні пріоритети своєї діяльності, найголовнішим з яких є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Правозахисний рух, що зародився в Україні у другій половині 50-х років ХХ ст. в умовах існування тоталітарного політичного режиму, ставив за мету захист конституційних прав і свобод громадян та став частиною загальносоюзного правозахисного руху.

Правове виховання як парадигма розвитку громадянського суспільства.

T. V. Mikhailina

Сучасна ситуація в Україні характеризується наявністю кризових процесів майже в усіх сферах соціального буття, а отже і вихід з кризової ситуації можливий лише через використання комплексного підходу. Оскільки стабілізація лише однієї складової системи не вирішує проблеми в цілому. Можна констатувати, що криза не оминула і правове буття суспільства, бо наразі ситуація характеризується нарощенням правового нігілізму, знеціненням права, скепсисом до правових засобів вирішення проблем. І це потребує дійсно системного втручання, тому що формування громадянського суспільства залежить як від вирішення економічних, політичних та інших проблем, так і від реальної зміни внутрішніх орієнтирів поведінки особи. Саме на останнє завдання і спрямоване правове виховання людини. Але правове виховання, як і будь-яка інша системна діяльність, може бути ефективним лише за умов концептуального підходу до нього.

Олексій Тихий у спогадах сучасників.

O. V. Otzemko

Олекса Тихий – постать такого масштабу в українському правозахисному русі, одна згадка про яку повністю перекреслює не тільки сучасні інсинуації з приводу «русского мира» в Донбасі, але й будь-які твердження радянської та сучасної російської історіографії щодо споконвічного російського характеру етнічних і культурних процесів на Донеччині. Тож вивчення життєвого шляху О. Тихого, як і інших українських правозахисників, є нагальною потребою не тільки в науковому, а також у громадсько-політичному, моральному аспекті. Зважаючи на обставини життя Олекси Тихого, значну частину якого він провів у радянських таборах, не абияке значення для дослідників мають мемуарні джерела, здатні відобразити не тільки суб’єктивні враження автора про людину, але й такі сторінки її біографії, які частіше за все залишаються поза інформаційним полем документів офіційного походження.

Правозахисна діяльність О. Тихого.

Yu. M. Pavliuchenko

Буремні події останніх років на сході України (відлік яких можна починати від літа 2014 р.) викликали нову хвилю інтересу до історії Донбасу з метою розуміння передумов і встановлення історичної обумовленості ситуації, що там склалась. У зв’язку з цим у новому світлі широкому загалу відкриваються імена дисидентів – вихідців із Донбасу, серед яких особливої уваги заслуговує Олексій Іванович Тихий (Олекса Тихий). Для правників дослідження життєдіяльності О. Тихого становить інтерес, в першу чергу, з погляду його правозахисної роботи та участі в Українській Гельсінській Групі.

Ідеологічні реалії сучасних українських політичних партій.

M. V. Prymush

Актуальність представленої теми дослідження полягає у тому, що сучасні політичні процеси, які відбуваються зараз в Україні, політологами, експертами та політиками характеризуються трьома ключовими процесами: по-перше, війна на Донбасі, по-друге, реформування всіх сфер життя суспільства й по-третє – євроінтеграційними процесами всіх сфер життя суспільства. Назване, також впливає на гасла, риторику, символи та ідеологічні принципи політичних партій. Вказане знаходить свій прояв у двох вимірах: внутрішньому (включення у партійні списки командирів добровольчих батальйонів зони АТО, активістів «Євромайдану», громадських діячів, що слугує фактором подальшої деполітизації партій); та зовнішньому (включення в агітаційну роботу військової тематики, наприклад «Самопоміч», «Народний фронт»). Назване розділення, на наш погляд, є умовним, оскільки процеси формування сучасної ідеології політичних партій в Україні ще триває, але разом з тим, є певні тенденції, вивченню яких й присвячено наше дослідження.

Вшанування діячів української культури краєзнавцями Донеччини як одна із форм повернення до історичної пам’яті земляків- донбасівців (на прикладі життя і творчості Михайла Петренка).

V. I. Romanko

Питання увічнення пам’яті відомих людей завжди були актуальними у різні часи. Уведення імені відомої людини – громадського діяча, науковця, письменника – в історичні чи літературні енциклопедії, перевидання його праць, відкриття меморіальних дощок чи пам’ятників, увічнення імені у назвах вулиць, бібліотек тощо – ці та інші форми вшанування пам’яті свідчать про те, що нащадки віддають данину пошани людині за його вагомий внесок у розвиток суспільства, а його життя є прикладом для наступних поколінь.

Довгий час наші попередники рідко зверталися до питання увічнення пам'яті земляків-донбасівців, особливо тих, хто творив українську культуру, боровся за незалежність рідної держави. Поза увагою залишалися такі неординарні постаті, як Володимир Біляїв, Василь Гайворонський, Василь Голобородько, Іван та Надія Світличні, Василь Стус, Олекса Тихий, Микита Шаповал та чимало інших вірних синів та дочок України. А саме вони чи не найбільш наполегливо й гучно будили громадську свідомість, закликали повернутися до історичної пам'яті, відстоювати людську гідність, свободу і незалежність України.

Теоретичний вимір ціннісних засад сучасної політичної сфери України.

H. I. Smokova

Враховуючи головний принцип успішного транзиту деяких пострадянських країн – будування демократії «знизу», принциповим для вітчизняного державного управління є розкриття аксіологічних засад функціонування інститутів влади, які формують основу громадянського суспільства, його ціннісну свідомість. Якщо влада не відповідає ціннісним засадам суспільства, вона знецінюється в очах соціуму й перетворюється на руйнівну силу, яка згодом може спровокувати появлення вибухового протестного потенціалу та відкат до авторитаризму. Як наголошує й Олекса Тихий – всі проблеми людства криються у хибному політичному вихованню, яке докорінно необхідно змінювати, наближувати влади як для громадян, так й забезпечити її формування з представників народу.

Незламний українець про незламну Україну.

N. R. Temirova

Донецька земля багата природою, ресурсами, а головне – людьми. Серед таких – Олекса Тихий, вчитель, правозахисник, патріот. Він гостріше за інших відчував несправедливість, через що не міг мовчати чи обмежуватися «кухонними розмовами». 1948 року Олексій Іванович, будучи дуже молодою особою, вперше заявив свою громадянську позицію, піддавши критиці кандидата в депутати, за що здобув умовне засудження. Протягом життя двічі піддавався арешту. Будучи визнаним «винятково небезпечним рецидивістом» відбував покарання в таборах особливого режиму. Незважаючи ні на нелюдські умови утримання, ні на відверті садистські знущання «служителів закону», Олекса Тихий не зламався, боровся з компартійною системою до останнього подиху. Чим же таким небезпечним був випускник Московського університету, вчитель з Донеччини, що держава його зачиняла від зовнішнього світу? Відповідь на це питання, зокрема дають погляди О. Тихого на історію українського народу.

Практичний та соціокультурні аспекти децентралізації влади в Україні.

R. V. Trebushkin

Актуальність досліджень сучасних процесів децентралізації влади неможливо усвідомити без проведення громадянських слухань й вивчення перш за все їх ставлення до таких важливих процесів. Фактично, держава поставила задачу об’єднати громади так, як цього бажає саме суспільство, причому принципи такого процесу різні: економіка, транспорт, логістика, культура тощо. Проте, на наш погляд, у цьому процесі варто орієнтуватися на ідеї члена Гельсінської спілки Олекси Тихого, який пропонує виховувати й навчати дітей, які б у майбутньому не стали міщанами й бюрократами. Тобто, необхідно відійти від уявлення того, що територія проживання людей виключно має приносити «надприбуток» (міщанство) та мати бюрократичну «чіткість» – враховувати інтереси тих, хто має інструменти влади.

Культуротворча динаміка в світоглядній системі Олекси Тихого: від яничара до українця та від монологу до діалогу.

V. A. Fed

Олекса Тихий став тим сином свого народу завдяки якому народ продовжує своє майбуття. Великий у своїй незламній волі світоч української культури, педагог та правозахисник спроектував ціннісні основи культуротворчості своїх та наших сучасників, надовго визначивши світоглядні пріоритети розвитку людини. Сучасний патріот є тому, що є Олекса, він є живий та буде вічно жити. Олекса Тихий організував структурні елементи культуротворчості на засадах взаємодії світоглядних парадигм, які зійшлися у фокусі його серця. Кордони сучасної української культури проходять, за С. Гантінгтоном «по лінії фронтів» і Олекса стоїть у їх авангарді.

Олекса Тихий. Пророк національної біди?

V. V. Biletskyi

Діяльність Олекси Івановича Тихого, які і Гельсінської групи, може вважатися феноменальною і вражаючою. Ряд інтелектуалів, соціалізуючись у СРСР, отримуючи високу освіту у радянських вишах, перебуваючи під потужною ідейною «накачкою», наглядом контролюючих органів, віднаходили у собі сили чинити опір ідеології. Понад те, вони не робили це пасивно і таємно, як сотні тисяч слухачів «Радіо Свобода» чи «Голосу Америки». М. Руденко, О. Бердник, П. Григоренко, І. Кандиба, Л. Лук’яненко, О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, Н. Строката, О. Тихий, В. Стус та інші дисиденти не мовчали, жертвуючи свободою і життям.

Особистість Олекси Тихого з позиції гуманістичної психології.

K. M. Vasiuk

У руслі світової Науки кожна окрема галузь вивчає свої аспекти, еволюційні процеси в суспільстві аналізуються на рівні закономірностей і фактів. Соціологія, історія, економіка, політологія прагнуть вивести універсальні закони функціонування суспільства, що робитиме прогнозованим його розвиток і керованими ті процеси, які відбуваються в ньому. У психології дещо інші інтереси і задачі. Психологу-досліднику краще уникати власних суб’єктивних оцінок моральної і суспільної правоти тих чи інших поглядів і вчинків, його цікавить більше механізм виникнення певних ідей і переконань та і наслідки їх для окремої особистості та соціальної групи. У психологічній науці, насамперед, розглядається окрема Особистість, Постать, Індивідуальність. Оскільки саме вона може одночасно спростувати так логічно вибудувані закономірності. Звичайно, більшість з нас підкоряється стереотипним правилам існування і наша поведінка досить передбачувана, наші думки тотально контролюються засобами масової інформації. Хоч неприємно це усвідомлювати, але більшість громадян – «сіра маса», і лише одиниці можуть піднести над натовпом свою індивідуальність і заявити про свої ідеї, не боячись осуду і переслідувань.

Філософські виміри морально-етичного ідеалу О. Тихого.

H. D. Yemelianenko

Концепція розуміння проблеми сучасного виховання О. Тихого є унікальною в сучасній етичній теорії, оскільки етика схарактеризована у нього як цілісний, комплексний феномен філософського, світоглядного, педагогічного знання, яке відтворює людське ставлення до моралі й моральності, і водночас виступає «культурою свідомого самовизначення людського суб’єкта».

Мовний світ і мовний простір Олекси Тихого: незвідані глибини рідного слова.

A. P. Zahnitko

Олекса Тихий належить до знакових особистостей в історії України, що пов’язано з його активною життєвою та громадянською позиціями, визначальними чинниками яких слід уважати: 1) відстоювання принципів прав самоідентифікації та самовираження з послідовним національним самовиявом кожної національної особистості; 2) напрацювання напрямів розбудови світоглядних орієнтирів із національно-ментальними домінантами й національно мотивованими життєвими цінностями; 3) правозахисна діяльність за поцінування загальнолюдських цінностей та обстоювання права особистості на вільне вираження думки; 4) активна робота на ниві відродження національно зорієнтованих принципів патріотичного виховання й активізація новітнього навчання поза формалізованою школою; 5) боротьба за повноцінне функціювання національно-рідної мови як самодостатнього складника функціювання державних інституцій та ін. Для Олекси Тихого рідна українська мова була тим чинником, що єднає тисячолітню історію народу («Роздуми про українську мову і культуру в Донецькій області» та ін.), виявляє його національно-ментальну тяглість і т. ін. Функціювання української мови у власній державі має охоплювати усі сфери життєвої спроможності нації – від адміністративно-керівних, військових структур до освітньо-культурних, мистецько-просвітницьких та інших начал.

Ім’я і чин Олекси Тихого як знак людської особистості.

V. F. Piven

У різні часи за різних умов одні й ті самі філософські, культурологічні, етнонаціональні та інші категорії набувають тих чи інших відтінкових значень відповідно до особливостей об’єктивних обставин історичного часу. Метою цього тезового допису – аргументовано довести правдивість сентенції, сформульованої в заголовку. Завданнями – розкрити зміст чотирьох ключових тез, що вказують на провідну роль категорії Гідність у само- зреченому житті й протистоянні радянській тоталітарній системі яскравого представника когорти українських правозахисників 70-х років ХХ ст. Олекси Тихого. Актуальність порушеної проблеми в контексті збройного протистояння російській агресії є самоочевидною. Предметом дослідження є феномени особистого вияву Гідності Олексою Тихим.

Творче кредо Олекси Тихого.

V. A. Prosalova

Творче кредо – це самовизначення особистості, яка не хоче бути ні «коліщатком», ні «гвинтиком» в історії, прагне реалізуватися в різних сферах творчої діяльності. Олекса Тихий як людина, патріот, правозахисник формувався всупереч нав’язуваним його поколінню норм і правил поведінки. Його шлях – це шлях самостійного становлення, протистояння свідомої особистості нівеляційним тенденціям, «самособоюнаповнення» (як зізнавався духовний побратим Олекси Тихого – Василь Стус), віднайдення однодумців у світі зла. В умовах, коли права людини брутально нехтувалися, коли закони захищали лише провладну верхівку, сміливі вихідці з народу формулювали свої правила поведінки, неписаний кодекс життя співвітчизників, що суперечив офіційному. Мета цієї студії – виявити характерні ознаки сформульованого Олексою Тихим творчого кредо, зіставивши його із життєвими принципами його духовних побратимів, насамперед Василя Стуса та Миколи Руденка.

«Я, земле, твій єдиний, я син єдиний твій…»: Олекса Тихий у спогадах Василя Овсієнка та Левка Лук’яненка.

O. V. Punina

У поезії Василя Стуса «Дні щирі, нелукаві, озер ясна габа…» періоду 1973–1979 років, що не ввійшла до збірки «Палімпсести», підкреслено архетипічною є духовно-ейдетична цілісність сина – «Я, земле, твій єдиний, я син єдиний твій…», яка доволі чітко накладається на матрицю життєтворчості Олекси Тихого й ретранслює його екзистенційний вибір на користь різновекторної, умовно беручи, українськості.

Про національну гордість і людську гідність Олекси Тихого як справжньої особистості, що завше йде до своєї мети, речника «українського самостійницького духу», згадує його побратим по мордовському концтабору № 7 суворого режиму в с. Сосновка Левко Лук’яненко.

Філософські погляди формування особистості крізь призму поглядів Олекси Тихого.

O. I. Sushko

Людина колосальної інтелектуальної потенції і видатного педагогічного хисту, Олекса Тихий за умов колоніального режиму не міг стати великим педагогом і вченим, бо замість кафедри мав каторгу. Не став він і державним діячем, бо «в нашім краю, Богу милім», ворог старанно пильнував, щоб з-поміж нас не виростали провідники нації, які могли б вивести свій народ «на ясні зорі, на тихі води». Однак Олекса Тихий відбувся як людина, як українець, якому віддаватимуть шану й ті, що житимуть після нас, бо підуть вони у мандрівку століть з його духа печаттю.

Аспекти мовної ідентичності українців у творчій спадщині Олекси Тихого.

O. S. Tebeshevska

Тема мовної ідентичності надзвичайно важлива. Завдання статті – розкриття окремих аспектів індивідуальної і спільнотної ідентичності українців у трактуванні Олекси Тихого. Ця проблема не була предметом окремого дослідження, а питання актуальне, бо є вирішальним чинником розвитку української нації.

«Найвиразніша особистість того покоління, яке називаємо шістдесятниками».

I. M. Chernychenko

Так сказав про Олексу Тихого в ефірі Донецького радіо Василь Овсієнко на початку 2007 року. До того ім’я нашого земляка виникало в передачах з різними співрозмовниками, але це були просто згадки, короткі спомини, цитування, проте радіо там, де не лише інформація, вимагає емоційної подачі. Воно несе своїм реципієнтам не просто смисл, а й почуття. Живе слово, яке звучить, діє інакше, ніж те, що прочитане. Звертаючись до аудиторії, Василь Васильович дуже відверто говорив, що коли він думає про Олексу Тихого, то йому здається, що такі люди могли бути лише в книжках.

Вступне слово

R. F. Grynyuk

Ім’я Олекси Тихого в сучасному просторі Української Держави відразу викликає стійкі асоціації з активною громадянською позицією, правозахисною діяльністю, різноманітними ініціативами, спрямованими на відстоювання прав кожної національності на мовну самоідентифікацію, побудову власної держави та багато іншого. Усіма вимірами своєї душі Олекса Тихий був пов’язаний із рідним краєм – Донеччиною, про яку він неодноразово писав у своїх зверненнях до різних керівних структур – партійних та урядових. Його матеріали сповнені вагомих аргументів – статистичними даними, аналізом конкретних ситуацій у шкільній та інших практиках.

Титул і зміст збірника наукових праць

До збірника увійшли матеріали міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції з нагоди 90-ї річниці від дня народження Олекси Тихого, присвячені дослідженню його діяльності як дисидента й правозахисника, аналізу судів над Олексою Тихим, розгляду його педагогічних поглядів та вивченню сучасних освітньо-виховних процесів. Особливу увагу приділено проблемам мовної ідентичності й функціонування української мови та культури в Україні загалом та на Донеччині зокрема.

Олекса Тихий. Педагогічні погляди.

S. V. Bilonoh

Наразі в Україні, мабуть, немає людини, патріота, хто б жодного разу на чув прізвище Тихий, а в нас, на Донеччині, це ім’я стало символом незламного духу, прагнення до змін, до поступу. Про Олексу Тихого вже стільки сказано й написано, що, здається, вже й додати немає чого, але все одно інколи виникає бажання висловити почуття захоплення цією непересічною особистістю, особливо у зв’язку з тим, наскільки далекоглядними були його переконання в галузі освіти.

Олекса Тихий – національно свідомий українець.

H. I. Bondarenko

Постать О. Тихого випромінює велич душі українця, його непересічні думки, прагнення, переконання, переживання. Олекса Тихий народився, учився, жив і працював на Донеччині, де формувався його досвід, його національні ідеї. Людина високого ґатунку, учитель за фахом, Олекса Тихий багато уваги приділяв вихованню підростаючого покоління, формуванню їхньої національної гідності, зокрема проходить думка про те, що дітей у школі треба вчити української мови, а інакше це призведе не лише до знищення нації, а й до руйнації моральних чинників.

Основні принципи навчання і виховання в педагогічних поглядах Олекси Тихого.

K. V. Britikova

У сучасній педагогічній науці виділяють декілька основоположних дидактичних та виховних принципів. Серед основних принципів навчання прийнято називати принципи науковості, систематичності й послідовності, доступності, звʼязку навчання з життям, свідомості й активності учнів, наочності, міцності знань, емоційності навчання, індивідуального підходу та ін. До головних принципів виховання традиційно відносять єдність національного і загальнолюдського, принцип природовідповідності, культуровідповідності, творчої ініціативи вихованців, демократизації й гуманізації виховання, гармонії родинного й суспільного виховання тощо.

Суспільно-педагогічні погляди Олекси Тихого.

O. P. Zharovska

Олекса Тихий – учитель і правозахисник, дисидент, сподвижник, який гордо ніс козацьку славу за честь і волю України. На Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій дослідженню життя і діяльності Тихого Володимир Шевченко наголосив, що Олекса Тихий – український інтелігент, який керувався власним кодексом честі й жодного разу не зрадив його, відстоюючи права людини й української нації.

Педагогічні погляди Олекси Тихого.

T. F. Kudlaienko

Черговий раз Україна складає іспит на цементування української нації і розбудову Української державності. Хоч уже чверть століття Україна як держава є незалежною, але фактично український народ ще не дуже відчуває себе господарем у власному домі. Але усвідомлюємо, що прийняли естафету від непохитних українців – борців, замішаних на стійкості, принциповості, твердості духу, моральних чеснотах, істинно незламному патріотизмі та безкомпромісному відстоюванні людської честі та гідності, що своїм життям і діяльністю підтримували незгасаючий вогонь відродження українства. Вічно житиме у серцях народна пам’ять про жертовність самовідданих синів і доньок неньки України, проросте барвінкова вдячність у душах українців – наслідувачів. Січневі дні повернуть спогади до національного героя України, сина Донецького краю Олексія Івановича Тихого, якого всі знають і пам’ятають як Олексу Тихого, громадського діяча, правозахисника, педагога, послідовного і безкомпромісного борця проти русифікації України, члена – засновника Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод.

Педагогічна візія Олекси Тихого.

S. V. Kutsa

«Коли починати виховувати дитину?» – споконвічне питання. Саме над цим питанням розмірковував відомий український дисидент, правозахисник, педагог і мовознавець – Тихий Олекса Іванович.

Підручники в УРСР після Другої світової війни: уроки історії.

O. O. Lavrut

Не дивлячись на важкі людські та матеріальні втрати у Другій світовій війні, Українська РСР намагалась надзначними зусиллями відновити та відбудувати потенціал. Освіта продовжувала відігравати роль ідеологічного форпосту, через який влада впливала на свідомість підростаючого покоління та в цілому – народу. Одним із таких механізмів залишалось творення та забезпечення підручниками шкіл. Проаналізувавши джерельну базу дослідження можна відзначити, що створення підручників протягом повоєнних років стало важливою складовою освітнього процесу.

Педагогічні ідеї О. Тихого й сьогодення.

M. V. Marycheva

О. Тихий – публіцист, правозахисник, борець проти русифікації України. Водночас його діяльність як учителя ще мало досліджена.

Його критика освітньої системи СРСР була пов`язана з її засадами, які псували учнів як особистості, робили їх усіх однаковими.

Постать сучасного вчителя загальноосвітньої школи (на прикладі освітньо-виховних поглядів О. Тихого).

L. A. Martynets

Станом на сьогодні освітньо-виховна система України зазнає складного процесу модернізації та трансформації, намагаючись пристосуватися до сучасних європейських тенденцій. У той же час розвиток історико-педагогічної науки створює сприятливі передумови для об’єктивного висвітлення питань, які впродовж багатьох років не розглядалися або оцінювалися на основі певних ідеологічних засад. Широко відомо, що дослідження шкільництва, освітніх інновацій в історії розвитку вітчизняної педагогіки часто супроводжу- валося протистоянням ідей, пошуком оптимальних рішень та компромісів. Саме це спонукає до початку детального дослідження освітньої діяльності О. Тихого, педагога за фахом та за покликанням.

Проблема соціалізації особистості в педагогічній спадщині Олекси Тихого.

O. V. Popova

Докорінне реформування системи освіти в умовах перебудови державності, культурного і духовного відродження України потребує вдоскона- лення процесу соціалізації дітей та підлітків. Адже саме в цей період у характері особистості закладаються стрижневі духовні цінності й основи моральних норм. Розвиток дитини у взаємодії та під впливом соціального середовища визначають як процес і результат її соціалізації. Водночас для успішного вирішення даних завдань необхідно не лише створювати нові виховні технології, але й об’єктивно оцінити здобутки просвітителів минулих років. Тому для науковців та практиків безперечний інтерес становить педагогічна система вітчизняного педагога і правозахисника Олекси Тихого. Він справедливо вважав, що основи соціалізації особистості полягають в засвоєнні традиційних українських цінностей в родині, дитячому садочку й школі. Тому метою даної статті є розгляд проблеми соціалізації особистості у педагогічній системі відомого педагога Олекси Тихого.

Актуальні проблеми сучасного виховання та педагогічні погляди Олекси Тихого.

N. A. Sereda

В умовах потреби у відродженні духовності нації гостро стоїть проблема громадянського та патріотичного виховання. А в світлі тих подій, які ми переживаємо уже два роки – реальне проживання у місцевості, наближеній до зони бойових дій; закиди- звинувачення з боку деяких політиків та звичайних громадян у низькій якості національного виховання у школах Донеччини – робить проблему патріотичного виховання найактуальнішою. Патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню народу. Він сьогодні є нагальною потребою держави, якій в умовах прагнення до євроінтеграції потрібні свідомі громадяни-патріоти з дієвою любов’ю до Батьківщини, здатні забезпечити країні гідне місце в цивілізованому світі.

Олекса Тихий – педагог та мовознавець.

Z. V. Tokalenko

Національне виховання молоді передбачає надання широких можливостей для пізнання історії України та її митців. «Неголосного» за життя, приречене тоталітарним режимом на посмертне забуття, не відомого широкій публіці і в наступні часи, Олексу Тихого сьогодні визнано одним із найвизначніших педагогів, правозахисників ХХ століття.